У цій замерзлій пустелі думок та снігу ти прокидаєшся у тиші, настільки безмежній, що здається, ніби вона підслуховує тебе. Краєвид простягається безкінечно, кожен напрямок однаковий, кожна тінь — відлуння твоїх вагань. Ти починаєш йти — не тому, що знаєш, куди йти, а тому, що стояти на місці — це як здатися самому холоду.